З досвіду роботи

Розвиток пізнавального інтересу учнів на уроках історії та правознавства

Одна з найважливіших умов ефективності навчального процесу — розвиток інтересу  в навчанні, під яким розуміємо форму прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення мети діяльності й тим самим сприяє її орієнтації на навчання, ознайомленню з новими фактами, більш повному й глибокому відображенню дійсності. Досвід роботи в школі доводить, що інтерес стимулює волю, увагу, сприяє кращому запам’ятовуванню. Тому однією з найважливіших проблем викладання є питання про те, як викликати в школярів пізнавальний інтерес і як досягти його постійного розвитку. Безумовно, відповідь на це питання не може бути однозначною. Існує декілька прийомів і методів навчання, що, як показала практика, сприяють виявленню інтересу до предмета навчання. Прийомами навчання є окремі операції, розумові чи практичні дії вчителя, які розкривають чи доповнюють спосіб засвоєння матеріалу, що виражає даний метод. Методи навчання в школі — це впорядковані способи взаємопов’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв’язання навчально-виховних завдань.

Першим прийомом, який сприяє розвитку пізнавального інтересу до предмета вивчення, є формування розуміння необхідності, важливості вивчення предмета як у цілому, так і окремих його частин. Саме тому, починаючи вивчення нового курсу історії, значну увагу приділяю вступному уроку. Учень має зрозуміти значення вивчення пропонованого курсу, його місце в загальноісторичному процесі. Важливим моментом кожного уроку є постановка навчальної мети уроку, ознайомлення з нею кожного учня. Підкреслю, що бажаним є застосування таких методів роботи вчителя, які б дали можливість кожному учневі сформулювати мету уроку самостійно й власне для себе, адже в такому випадку одержуємо найзначніші стимули для її досягнення.
Одним із важливих елементів розвитку пізнавального інтересу є дискусія. За визначенням науковців, дискусія — це публічне обговорення якогось спірного питання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички обстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми. Все це повною мірою відповідає завданням сучасної школи. У дидактиці дехто із фахівців відносить дискусію як до методів навчання (способів роботи зі змістом навчального матеріалу), так і до форм організації навчання. Окремі науковці вважають дискусію різновидом ігрових форм занять, співпраці, коли стосовно обговорюваної проблеми за власним бажанням висловлюються всі учасники спільної діяльності.
При плануванні дискусії зважаю на кілька важливих моментів: час, необхідний для проведення дискусії, його узгодженість з іншими видами роботи під час навчального заняття; достатній простір, аби здійснювати необхідні пересування учнів і створювати оптимальні умови для обговорення проблеми і стеження за його перебігом рештою учнів; матеріали, необхідні для роботи учнів, та наочне подання результатів дискусії; письмові інструкції щодо способу виконання завдання; вміння учнів працювати в групі. Упродовж усієї роботи груп тримаю в полі зору три основні моменти: мета, від якої під час дискусії не слід відхилятися; час, якого слід дотримуватися, щоб встигнути досягти визначеної мети; підсумки, які потрібно підбити, аби не втратити сенс самої дискусії.
Ще одним із важливих засобів розвитку пізнавального інтересу є використання різноманітних джерел.

Джерела можна використовувати по-різному. Виділю найпоширеніші випадки застосування історичних джерел на  уроках.
-                Використання джерел для активного і цікавого початку уроку. В такий спосіб задається настрій уроку, що дуже важливо для забезпечення його ефективності.

-                Щоб викликати у дітей інтерес, найчастіше використовую яскраві візуальні джерела або джерела, які відверто протистоять, суперечать одне одному.

-                Для демонстрації розмаїття інтерпретацій найчастіше використовую вторинні джерела, що репрезентують позиції різних політичних таборів.

-                Для активізації розумової діяльності учнів, для провокації дискусії.

-                Для засвоєння учнями навичок дослідницької роботи.

-                Для закріплення вивченого матеріалу.

-                Для проведення підсумково-узагальнюючих уроків.

Зрозуміло, що ці способи використання джерел можуть комбінуватись.
Сучасний зміст навчального матеріалу, обсяг і вимоги методики викладання, що базуються на інноваційних технологіях, інтерактивних формах роботи, свідчать про необхідність поглянути по-новому на досвід застосування схеми - конспекту.
Складання схеми – конспекту відбувається в декілька етапів. У кожному класі проводжу певну роботу — це своєрідні підетапи, спрямовані на вирішення навчальних задач,а також на те, щоб у старших класах ця схема – конспект мала закінчений, чіткий вигляд.
Так, в 5-му класі на уроках історії України діти читають параграф вголос. Задача вчителя — допомогти правильно прочитати складне слово, зробити наголос, запам’ятати позначені курсивом слова-визначення, прізвища, дати, спробувати переказати прочитаний текст у класі.
Починаючи з 6-го класу, зростає кількість гуманітарних дисциплін. Вони викладаються або паралельно, або синхронно, у зв’язку з чим в учнів відбувається процес накопичення інформації. Тепер можна ускладнити роботу на уроці. Значно зростає обсяг тексту, тому він читається за підзаголовками параграфа, вдумливо, з олівцем у руках. Мета такого читання — обрати головне у кожному абзаці кожного підзаголовка. Після такого копіткого читання пропоную учням з кожного абзацу підзаголовка параграфа вибрати й зачитати ті речення, які учні вважають головними. Таких речень може бути у кожному підзаголовку від п’яти до десяти. Кожна дитина задіяна у роботі з підручником, документом, логічній його обробці. Коли матеріал за підзаголовками учні вже опрацювали, доцільним вважаю запропонувати їм проговорити ці речення для запам’ятовування, а потім матеріал записати у зошит.
Отже, готується грунт для сприйняття схеми-конспекту в старших класах, коли залучаються всі види пам’яті: слухова, зорова, моторна, створена певна база навичок, умінь та знань.

Розвиток пізнавального інтересу в ігровій формі дозволяє навчати в дії, а відтак, чим ближче ігрова діяльність учнів до реальності, тим вищою є пізнавальний ефект. Візьмемо, наприклад, розігрування ролей  учнями. Для цього знайомлю їх із ситуацією та пропоную розподілити між собою ролі (учителі-учні, економісти-політики, супротивники-союзники і т. ін.). тут можливі такі форми організації уроку:
-                ролі розподіляються між окремими учнями, а решта групи виконує роль активного глядача або функцію арбітра;
-                учні об’єднуються у невеликі групи, кожна з яких (однодумці) бере на себе роль окремої особи, учасника ситуації або керівника певного підрозділу. Урок проводиться у формі наради, уроку або діалогу, де спільно розв’язується загальна проблема, конфлікт, з’ясовуються стосунки. Добір сюжетів для розігрування ролей диктується тематикою курсу.
Ділові ігри дозволяють імітувати й моделювати реальні життєві ситуації, боротьбу або взаємодію, або ситуацію змагання між протилежними сторонами.
Ділові ігри поділяються на навчальні та дослідницькі. У першому випадку моделюються реальні ситуації, у другому — можливі в майбутньому або такі, що вже сталися, тобто проектовані. Під час проведення тих чи інших ігор і конкурсів перед учнями ставляться чіткі цілі та можливі способи їх досягнення. У кожній групі учасників завжди повинні відзначатися індивідуальність, творчість, особлива їх неповторність. Пасивних учнів на таких уроках практично не буває.
Надійним і перевіреним способом розвитку пізнавального інтересу у процесі здобуття знань є система пізнавальних завдань і задач. Використання пізнавальних завдань і задач у пошуково-дослідницькій діяльності учнів перетворює вивчення історії на процес дослідження.

Пізнавальні завдання — це визначені навчальні умови, що вимагають від учня активізації всіх пізнавальних процесів: мислення, уяви, пам’яті, уваги та ін. Учні безпосередньо беруть активну участь у здобутті нових знань. Вони набувають різноманітних вмінь самостійної роботи. Відбувається поступовий розвиток пізнавальних здібностей учнів.
Пізнавальні завдання логічного плану дуже близькі до пізнавальних задач. Пізнавальна задача — це такі умови в навчальних ситуаціях, що не тільки спонукають учня до використання відомих знань в нових ситуаціях, але й ведуть до відкриття нових способів дій з історичним матеріалом. Їх часом ототожнюють із творчими, оскільки задачі спрямовані на розвиток самостійної інтелектуальної діяльності учнів.
Завдання на маніпуляцію й оперування історичними датами, термінами, поняттями, назвами називаються вправами.
У вправах потрібно знати матеріал, щоб ним оперувати. Вони корисні для тренування й виконання прийомів за заданим зразком. Усі три види завдань сприяють формуванню умінь з історії.
Наприклад завдання до теми «Українські землі в першій половині 17 століття»
  1. Він виготовляє гармати. (Гармаш)
  2. Назва козацького човна. (Чайка)
  3. Цей гетьман мав подвійне прізвище. (П. Конашевич-Сагайдачний)
  4. Він заснував Запорізьку Січ. (Д. Вишневецький)
  5. Пароль січовиків. («Пугу! Пугу!» — «Козак з Лугу!»)
  6. Одна з основних умов прийому на Січ. (Сповідання християнства)
  7. Люди якої національності приймались в козаки? (Будь-хто)
  8. Яка форма правління була на Січі? (Козацька республіка)
  9. Що таке клейноди? (Символи влади)
  10.  Чесна зброя козака. (Шабля)
  11.  Скільки було Січей? (9)
  12.  Назва бідних козаків на Січі. (Голота, сіромаха)
  13.  Їх називали гніздюками, сиднями баболюбами. (Козаків, що живуть сім’ям)
  14.  Будинок козака — напівземлянка, що самотньо стоїть у степу. (Бурдюг)
  15.  Як називали козаки свого главу? (Батько, отаман, кошовий)
 Важливим елементом розвитку пізнавального інтересу є участь учнів в олімпіадах, конкурсах інших змаганнях. Мої учні приймають активну участь в шкільних та районних олімпіадах, посідають призові місця.

Тільки розвиток  пізнавального інтересу (спочатку за  допомогою вчителя), знаходження відповідей  на різні питання, розв’язання проблем, самостійний аналіз можуть принести не просто радість пізнання, а вміння працювати, бачити у зробленому сенс, результат, сприятимуть прагненню до самовираження.

Комментариев нет:

Отправить комментарий